Перетнути Антарктиду - означає не просто дістатися Південного полюса. Це пройти крізь один із найсуворіших просторів Землі, де сотні й тисячі кілометрів відділяють експедицію від найближчої допомоги, погода може зупинити рух на кілька днів, а кожен кілограм спорядження впливає на шанси завершити маршрут.

За понад століття люди намагалися подолати континент різними способами: на лижах і собачих упряжках, із повітряними зміями, на гусеничних тракторах і спеціально створених всюдиходах. Деякі експедиції стали історичними перемогами, інші змінили маршрут або не досягли початкової мети. А кілька довели, що поняття «перетнути Антарктиду» може означати зовсім різні випробування.

Чому перетнути Антарктиду так складно

Антарктида - найхолодніший, найвітряніший і найвищий за середньою висотою материк планети. Значна частина маршруту пролягає не по рівній поверхні, а по льодовиковому щиту, під яким приховані гірські хребти, западини й нерівності корінної породи. Навіть там, де обрій здається абсолютно пласким, вітер формує заструги - тверді снігові гребені, які уповільнюють лижників і трясуть сани. Експедиції стикаються з кількома різними небезпеками. На узбережжі та шельфових льодовиках трапляються глибокі тріщини й ділянки нестійкого льоду. Під час підйому на плато маршрут може проходити через круті льодовики й зони тріщин. У внутрішніх районах додаються висота, сильний холод, біла імла, зустрічний вітер і багатотижнева одноманітність, яка виснажує не лише фізично, а й психологічно.

Не менш важлива логістика. Експедиція має розрахувати їжу, паливо, намети, одяг, засоби навігації, ремонтний комплект і спорядження для зв'язку. Чим довше триває маршрут, тим більше запасів потрібно тягнути за собою. А якщо учасники розраховують на автономність, помилка в розрахунках може перетворитися на загрозу життю.

Тому довжина маршруту сама по собі не визначає його складність. Значення мають старт і фініш, перепад висот, стан льоду, спосіб пересування, можливість отримати запаси й критерії, за якими експедицію називають повним перетином.

Шеклтон і Endurance: перетин, який не відбувся

У 1914 році британський дослідник Ернест Шеклтон вирушив у Імперську трансантарктичну експедицію з амбітною метою: пройти через Антарктиду від моря Ведделла до моря Росса, перетнувши Південний полюс. На той час Руаль Амундсен уже досяг Південного полюса, тож трансконтинентальний перехід вважали одним із останніх великих географічних викликів полярної доби.

План передбачав дві групи. Команда Шеклтона мала висадитися біля моря Ведделла й вирушити через материк. Інша група, яка прибула на судні Aurora до боку моря Росса, повинна була закласти запаси на останній частині маршруту. Успіх залежав не лише від головної команди, а й від точності роботи цієї допоміжної групи.

Але Endurance не змогло дістатися місця висадки. У січні 1915 року судно затиснуло паковим льодом, а 27 жовтня воно було розчавлене кригою. Екіпаж залишив судно й почав боротьбу за виживання на дрейфуючому льоду. Зрештою люди дісталися острова Елефант, а Шеклтон із невеликою групою здійснив небезпечний перехід на шлюпці до Південної Джорджії, щоб організувати порятунок. Докладніше про задум і перебіг експедиції можна прочитати в історичному матеріалі Бібліотеки Конгресу США про книгу Шеклтона «South».

Антарктиду вони не перетнули. Проте експедиція стала однією з найвідоміших історій виживання в полярних дослідженнях: її учасники повернулися живими, хоча початковий план довелося повністю залишити. Цей випадок нагадує, що в Антарктиді маршрут може завершитися ще до того, як експедиція ступила на материк.

1957-1958: перший успішний наземний перетин Антарктиди

Перший успішний наземний перетин Антарктиди здійснила Трансантарктична експедиція Співдружності під керівництвом британського географа Вівіана Фукса. 2 березня 1958 року команда прибула до бази Скотта на узбережжі моря Росса, завершивши приблизно 3 473-кілометровий маршрут за 99 днів. Шлях пролягав від бази Шеклтона через Південний полюс до бази Скотта.

Це був не лижний перехід у звичному розумінні. Експедиція використовувала моторизовану техніку, зокрема гусеничні трактори й снігові машини, які дозволяли перевозити людей, наукове обладнання, паливо та харчі. Водночас техніка не усувала небезпек: машини могли загрузнути в м’якому снігу, пошкодитися на нерівностях або вимагати ремонту в умовах, де неможливо швидко отримати запасні частини.

Важливу роль відіграла команда новозеландського дослідника Едмунда Гілларі. Вона рухалася з боку моря Росса, облаштовувала базу Скотта, прокладала маршрут і залишала запаси на плато. Гілларі та його команда першими в межах цієї експедиції дісталися Південного полюса на моторизованій техніці. Фукс підійшов до полюса з протилежного боку, а потім продовжив шлях маршрутом, підготовленим командою Гілларі.

Перетин став перемогою не однієї людини чи однієї машини, а всієї логістичної системи: наземних команд, транспортних засобів, повітряної розвідки, баз і запасів, розміщених уздовж маршруту. Саме тому ця експедиція стала поворотним моментом в історії трансантарктичних переходів. Хронологію експедиції та перший трансконтинентальний переліт зібрано в матеріалі Discovering Antarctica про історію дослідження континенту.

У грудні 1957 року, під час тієї самої експедиційної програми, літак DHC-3 Otter здійснив безпосадковий переліт через континент від бази Шеклтона через Південний полюс до бази Скотта. Наземний перетин і переліт були різними досягненнями, але обидва показали, як транспорт і навігація змінювали можливості дослідників.

Типові маршрути через Антарктиду

Маршрутів, які називають перетином Антарктиди, існує кілька, і вони не обов’язково збігаються за точками старту й фінішу. Найвідоміший класичний напрям проходить від узбережжя моря Ведделла через Південний полюс до району моря Росса. Саме такою була логіка експедиції Фукса, хоча її маршрут мав конкретні точки базування й був підготовлений заздалегідь.

Інші експедиції починалися на шельфовому льодовику Ронне або біля Антарктичного півострова й завершувалися на узбережжі моря Росса або біля станції Мирний. Такі маршрути можуть бути довшими за класичний шлях, оскільки перетинають значну частину материка по діагоналі. Наприклад, міжнародна експедиція 1989-1990 років пройшла від Seal Nunataks біля Антарктичного півострова до радянської станції Мирний через Південний полюс.

Важливо розрізняти повний перетин і подорож до Південного полюса. Експедиція, яка стартує на узбережжі й завершується на полюсі, проходить лише частину трансконтинентального шляху. Так само досягнення Полюса недоступності або Купола Аргус саме по собі не означає перетину від одного узбережжя до іншого.

Нетипові маршрути: собачі упряжки, кайт-лижі й автономність

Міжнародна трансантарктична експедиція 1989-1990 років

У 1989-1990 роках шестеро дослідників із різних країн здійснили перший немоторизований перетин Антарктиди. Команда під керівництвом американця Вілла Стегера та француза Жана-Луї Етьєна вирушила від Seal Nunataks на Антарктичному півострові й прибула до станції Мирний на узбережжі моря Дейвіса, пройшовши через Південний полюс.

Маршрут становив приблизно 6 048 км, а експедиція тривала близько 220 днів. Дослідники рухалися на лижах і перевозили спорядження та харчі на санях, які тягнули собачі упряжки. Команда складалася з представників США, Франції, СРСР, Великої Британії, Китаю та Японії. Експедиція мала також міжнародну природоохоронну мету: привернути увагу до вразливості Антарктиди й необхідності захисту її довкілля.

Цей перетин був немоторизованим, але його не слід називати повністю автономним: експедиція користувалася авіаційною підтримкою, а за складних погодних умов команда не змогла знайти частину заздалегідь розміщених запасів. Саме такі деталі важливі, коли порівнюють різні полярні досягнення.

Борґе Оусланн: одиночний перетин без зовнішнього постачання

У 1996-1997 роках норвезький полярний мандрівник Борґе Оусланн здійснив перший одиночний і непідтримуваний зовнішнім постачанням перетин Антарктиди. Він стартував з острова Беркнер у морі Ведделла 15 листопада 1996 року й прибув до району протоки Мак-Мердо 17 січня 1997-го.

За 63 дні Оусланн пройшов приблизно 2 999 км, тягнучи сани з запасами, які на початку важили близько 185 кг. Він використовував лижі та повітряний змій, щоб скористатися попутним вітром. На відміну від командних експедицій, йому не було з ким розділити роботу, ухвалення рішень чи ризик. Кожна затримка, помилка в навігації або погіршення погоди лягали на одну людину.

Його досягнення - не найдовший маршрут в історії, а поєднання повного перетину, одиночного формату та відсутності зовнішнього поповнення запасів. Воно стало новою планкою автономності в полярних подорожах.

Джефф Вілсон: Полюс недоступності й Купол Аргус

У 2019-2020 роках австралієць Джефф Вілсон здійснив 5 179-кілометрову подорож на сніговому кайті за 58 днів. Він рухався від району Thor’s Hammer до станції Новолазаревська через Полюс недоступності - точку внутрішньої Антарктиди, найвіддаленішу від узбережжя, - і Купол Аргус, один із найвищих районів льодовикового плато.

Повітряний змій допомагав тягнути мандрівника та вантажні сани, перетворюючи сильний вітер із перешкоди на джерело руху. Вілсон планував включити до маршруту й Південний полюс, однак вирішив змінити план через витік палива та побоювання, що його не вистачить для приготування їжі до завершення експедиції.

Тому маршрут Вілсона класифікують як петлеподібний, а не як повний перетин через Південний полюс. Історія все одно унікальна: він подолав надзвичайно велику відстань без моторизованого руху й без зовнішнього поповнення запасів, діставшись одних із найвіддаленіших районів материка.

Under Antarctica: науковий перетин на кайт-лижах, 2025-2026

У сезоні 2025-2026 років французька гляціологиня Гайді Севестр і дослідник Маттьє Тордьор здійснили 80-денну експедицію завдовжки близько 4 000 км через внутрішню Антарктиду. Вони рухалися на лижах, використовуючи повітряні змії, і досягли як географічного Південного полюса, так і радянського Полюса недоступності.

Це був не лише спортивний виклик. Команда перевозила георадарне обладнання, щоб досліджувати структуру льодовикового щита та збирати дані, які допоможуть краще зрозуміти історію антарктичного льоду й можливий внесок материка в підвищення рівня світового океану. Севестр стала першою відомою жінкою, яка пройшла цей маршрут на кайт-лижах і дісталася Полюса недоступності з використанням повітряного змія.

Є важлива логістична деталь: щоб піднятися з узбережжя на високе плато, команду доставили спеціальні полярні всюдиходи. Після цього основну подорож на плато вони виконували на кайт-лижах, тягнучи спорядження. Тому експедицію коректно називати науковим перетином внутрішньої Антарктиди, а не повністю автономним переходом від узбережжя до узбережжя.

Перетин на спеціальній техніці: експедиція Moon Regan 2010 року

У листопаді-грудні 2010 року експедиція Moon Regan випробувала незвичайний спосіб трансантарктичної подорожі. Десять учасників вирушили з Union Glacier, дісталися Південного полюса, продовжили шлях у напрямку шельфового льодовика Росса, а потім повернулися до місця старту. Загальна відстань становила близько 4 000 км, а вся подорож тривала 20 днів.

Команда використовувала два шестиколісні наукові всюдиходи та одномісний біоінспірований транспортний засіб, який рухався на лижах і працював на біопаливі. Його створили, щоб перевірити, чи можуть спеціальні колісні та лижні машини надійно працювати в полярних умовах і допомагати дослідникам збирати дані.

Це був перший задокументований перетин Антарктиди на колісних транспортних засобах туди й назад. Водночас маршрут не слід плутати з першим успішним наземним перетином материка 1957-1958 років: експедиція Moon Regan стартувала й повернулася до Union Glacier, а її головною особливістю був експеримент із транспортом.

Перетин Антарктиди з повітря

Наземні експедиції потребують тижнів або місяців, але літаки дали змогу подолати трансконтинентальну відстань за години. У грудні 1957 року в межах програми Трансантарктичної експедиції Співдружності літак DHC-3 Otter здійснив безпосадковий переліт від бази Шеклтона через Південний полюс до бази Скотта. Цей маршрут приблизно відповідав напрямку наземного перетину Фукса.

Переліт мав інше значення, ніж подорож поверхнею: він не вимагав тягнути вантаж саньми чи прокладати шлях через тріщини, але залежав від справності літака, запасу пального, навігації, погоди та можливості знайти безпечні майданчики в разі вимушеної посадки. Авіація також відіграє вирішальну роль у сучасних наземних експедиціях - для доставки учасників, розміщення запасів і аварійної евакуації.

Жінки, які перетнули Антарктиду

Історія трансантарктичних експедицій довго залишалася майже винятково чоловічою. Жінок не допускали до багатьох полярних програм, а їхню участь у наукових дослідженнях нерідко обмежували упередженнями про фізичну витривалість і умови життя на континенті. Проте з часом жінки не лише стали повноправними учасницями полярної науки, а й здійснили деякі з найскладніших лижних переходів в історії Антарктиди.

Лів Арнесен та Енн Бенкрофт: перший жіночий перетин, 2000-2001

Норвежка Лів Арнесен і американка Енн Бенкрофт стали першими жінками, які перетнули материкову Антарктиду на лижах. Їхня експедиція стартувала 13 листопада 2000 року з району Queen Maud Land, пройшла через Південний полюс і завершилася на краю шельфового льодовика Росса 11 лютого 2001 року.

За 94 дні вони подолали приблизно 2 747 км. На лижах вони використовували повітряні змії, коли дозволяв вітер, і кожна тягнула власні сани із запасами. Експедиція була непідтримуваною в сенсі відсутності поповнення запасів на маршруті. Водночас вона стала прикладом командної роботи: дві мандрівниці могли розподіляти навантаження, підтримувати одна одну й разом ухвалювати рішення в умовах, де кожна помилка коштувала часу й сил.

Фелісіті Астон: перша жінка, яка перетнула Антарктиду на лижах наодинці

У 2011-2012 роках британська полярниця Фелісіті Астон пройшла 1 744 км від району шельфового льодовика Росса до Hercules Inlet через Південний полюс. Подорож тривала 59 днів. Вона стала першою жінкою, яка здійснила одиночний лижний перетин Антарктиди.

На відміну від Арнесен і Бенкрофт, Астон рухалася без повітряного змія чи іншого засобу тяги: вона тягнула сани сама. Водночас на маршруті були поповнення запасів, а частина шляху проходила спеціально підготовленою трасою до Південного полюса. Тому її досягнення важливо описувати саме як перший одиночний лижний перетин жінкою, а не як повністю автономну експедицію без підтримки.

Пріт Чанді: нові межі одиночних полярних переходів

Британська військова медикиня Пріт Чанді, відома також як Polar Preet, стала однією з найпомітніших сучасних полярниць. У 2021-2022 роках вона здійснила одиночну експедицію до Південного полюса без зовнішнього постачання, а згодом поверталася до Антарктиди з новими завданнями та рекордними переходами.

Її історія важлива для ширшої теми жіночої присутності в полярних дослідженнях, але тут слід чітко відрізняти досягнення Південного полюса від повного перетину материка. Одиночний похід до полюса сам по собі не є трансантарктичним перетином; у статті ми згадуємо Чанді як приклад того, як жінки розширюють межі автономних полярних експедицій.

Успіхи Арнесен, Бенкрофт і Астон показують, що жіночі досягнення не зводяться до одного «першого» рекорду. Порівняти підтверджені досягнення в жіночих трансантарктичних переходах можна в реєстрі Guinness World Records про перший жіночий перетин Антарктиди. Командний перетин, одиночний перетин, рух із повітряним змієм і подорож без засобів тяги - різні завдання, кожне з яких потребує окремої підготовки та має власні критерії.

Найскладніші ділянки маршруту

Найвиснажливіші частини трансантарктичного переходу часто зосереджені там, де змінюється рельєф. Підйом через Трансантарктичні гори може вимагати подолання льодовиків, крутих схилів і зон тріщин. Високе плато випробовує учасників холодом, висотою, вітром і великими відстанями між точками підтримки. На узбережжі ж потрібно уважно оцінювати стан шельфового льоду й безпеку виходу на материк.

Для лижників і команд із санями додатковою проблемою стають заструги й зустрічний вітер. Для снігових кайтів потрібен відповідний напрям і сила вітру: за невідповідних умов повітряний змій не допоможе, а може ускладнити контроль. Моторизована техніка стикається з власними проблемами - витратою пального, поломками, зчепленням і можливістю ремонту далеко від баз.

Нарешті, є людський чинник. Експедиція має працювати як система, в якій навігація, темп руху, харчування, сон, зв'язок і психологічна витривалість однаково важливі. У такому середовищі завершити маршрут - це не лише пройти відстань, а й зберегти здатність приймати правильні рішення щодня.

Чи можна перетнути Антарктиду сьогодні

Так, але це залишається складною експедиційною задачею, а не звичайним туристичним маршрутом. Сучасні полярники можуть обирати лижі, снігові кайти, моторизовані машини або комбіновані формати. Частина експедицій отримує логістичну підтримку, інші прагнуть пройти маршрут без поповнення запасів, а наукові команди поєднують перетин із вимірюваннями льоду, клімату та геології.

Порівнюючи експедиції, потрібно дивитися не лише на заявлені кілометри. Важливо знати точні точки старту й фінішу, чи проходив маршрут через Південний полюс, чи було зовнішнє постачання, чи використовувалися двигуни або повітряні змії та чи повернулася команда тим самим шляхом. Саме ці критерії допомагають відрізнити повний перетин від петльової подорожі, маршруту до полюса або транспортного експерименту.

Перетин Антарктиди залишається випробуванням, у якому людська витривалість залежить від науки, техніки, підготовки та поваги до середовища. Історії Шеклтона, Фукса й Гілларі, Оусланна, Вілсона, Moon Regan, Севестр і Тордьора, Арнесен, Бенкрофт та Астон показують, наскільки різними можуть бути шляхи через один континент.

Крижаний ландшафт Антарктиди надихає не лише дослідників. Його рухомі лінії, застиглі хвилі й форми, створені вітром, знаходять відображення і в прикрасах. Сережки «Крижана хвиля» від Travel Jewelry продовжують цю тему в іншому масштабі - як нагадування про силу, рух і красу крижаного світу.

Історія перетинів Антарктиди не має одного універсального рекорду. Кожен маршрут потрібно оцінювати за його метою та умовами: пройти континент на техніці, перетнути його на лижах, скористатися вітром або пройти наодинці без поповнення запасів - це різні досягнення. Разом вони розповідають про постійне прагнення людей досліджувати межі можливого.

Що подарувати лижнику? Ідеї подарунків для тих, хто живе зимою

Подорожі на лижах: лижні походи, ski touring та великі експедиції

Історія альпінізму: від перших сходжень до рекордів швидкості

Ернест Шеклтон і Endurance: експедиція, що стала боротьбою за виживання

Масив Вінсон: сходження на найвищу вершину Антарктиди

Альпінізм в Антарктиді: гори, вулкани та невідомі вершини

Жінки в історії дослідження Антарктиди: першопрохідниці, науковиці та полярниці